Виникнення та розвиток фармакогнозії 

Вже на початку розвитку людства виникла необхідність лікувальної допомоги при нещасних випадках та різних захворюваннях. З часом медичні знання поступово удосконалювались та передавались нащадкам.

Ієрогліфи на гробницях стародавнього Єгипту і розкопки у різних частинах світу підтверджують те, що багато рослин були відомі людині більше 2000-3000 років до н.е. У Китаї, наприклад, за 2700 р. до н.е. у збірнику Шень-Нунга було описано багато лікарських рослин, частина з яких використовується і в наш час (ревень, ріжки). Також відома фундаментальна праця Лі Ші Чженя (1522-1596рр.) “Основи фармакології” в якій описано понад 1500 засобів з лікарських рослин.

Розвитку фармакогнозії у стародавні часи сприяла праця лікарів, які вивчали лікарські рослини. До наших часів дійшли твори засновника наукової медицини, геніального лікаря Стародавньої Греції Гіппократа (460-377рр. до н.е.). він провів узагальнення різноманітних рослинних засобів, які застосовувались для лікування людей і був твердо переконаний у тому, що рослини потрібно використовувати тільки в їх природному стані, без жодних перетворень. Його вважають автором медичної праці “Corpus Hyppocraticum”, де описано 236 лікарських рослин. Гіппократ вважав, що “життєво важливу роль несуть кров, жовта та чорна жовч, слиз, з них складається природа тіла, і через них воно хворіє або буває здоровим”.

Давньоримський лікар Клавдій Гален (129-201рр.) є автором більш як 400 наукових трактатів. Він зібрав та класифікував відомості з медицини, фармації, анатомії, фізіології та фармакології, які були накопичені античною наукою. Лікування за Галеном – це правильна дієта та лікарські препарати. На відміну від Гіппократа Гален стверджував, що в препаратах рослинного та тваринного походження є корисні та баластні речовини, тобто вперше вивів поняття про діючі речовини. Він радив подрібнювати рослини, виготовляти з них спиртові настойки, екстракти, оцтові витяжки. Також широко використовував при лікуванні сиропи, вина, суміш оцту з медом тощо. Лікарські препарати, отримані шляхом витяжки з лікарської рослинної сировини, називаються галеновими препаратами.

“Батьком фармакогнозії” вважається Диоскорид Педаній

(І ст.н.е.). він був реформатором античної медицини, є автором праці “Матерія медика”, в якій пописано біля 600 рослин, наведені їх малюнки, а рослини згруповані за морфологічними ознаками. Для багатьох рослин він також навів синоніми різними мовами.

Капітальна праця фармакогносту Сходу Бріуні Абу Райхана (973-1048рр.) “Фармакогнозія в медицині” не в тратила свого значення і в наш час. В цій праці він детально описав близько 880 рослин, їх окремих частин та продуктів виділення, а також зібрав і пояснив біля 4500 арабських, грецьких, сирійських, індійських, персидських, тюркських та інших назв рослин.

Існують дані, які підтверджують, що ще за часів Київської Русі широко використовувались народною медициною різні рослини. В ті далекі часи з лікувальною метою використовувались мед, віск, шипшина, звіробій, подорожник, наперстянка, беладона, горицвіт, чорнобиль, цибуля, капуста, редька та ін. У літописах згадується ім’я Івана Смера, який служив у князя Володимира і мав майстерність у лікувальній справі (Хст.).

Із стародавніх літописів ми дізнаємося, що уродженець Чернігівщини Антип (982-1073рр.) на святій горі Афон прийняв ім’я Антоній і разом з Феодосієм заснував в ІХ століття монастир – Києво-Печерську Лавру. В монастирській хроніці збереглися відомості, що Антоній особисто доглядав хворих та лікував їх цілющим зіллям. Чернець Агапіт, за походженням киянин, прийшов у монастир ще за часів Антонія. “Києво-Печерський патерик” розповідає про те, що Агапіт лікував хворих постом та лікарськими травами.

Велике значення для розвитку науки про лікарські рослини мало прийняття християнства на Русі. В цей час поширюється писемність, з’являються “травники”, “зільники”, “лікувальники”. На жаль, ранні оригінали цих примірників не збереглися.Онука Володимира Мономаха Євпраксія (1108-1172рр.) була високоосвіченою жінкою свого часу. Вона вивчала народну медицину, сама лікувала хворих, за що в народі дістала поетичне прізвисько “Добродія”. Євпраксія Мстиславівна написала трактат “Мазі”, який складається з чотирьох частин і двадцяти дев’яти розділів. Тут викладені гігієнічні поради, розповідається про користь раціонального харчування, фізичних вправ.

Особливо велика кількість рукописних лікувальників припадає на ХVІІ та ХVІІІ ст., коли у зв’язку із завданням “охороняти військо російське” зросло значення подібних посібників. Історичні джерела говорять про те, що у Великому Новгороді існували спеціальні “зеленйі” лавки, де продавались лікарські рослини – “зілля”. Наприкінці царювання Івана Грозного був заснований Аптекарський приказ, до якого була підпорядкована перша в Москві аптека. Під час царювання Петра І було широко організована заготівля вітчизняних лікарських рослин. До цього періоду також відноситься і початок культивування, пов’язане з організацією “аптекарських городів”, на яких вирощувались лікарські рослини.

Доктор медицини Лепехін Іван Іванович (1740-1802рр.) протягом багатьох років завідував ботанічним садом у Петербурзі, а також очолював численні експедиції. У своїй праці “Денні записки” велику увагу він приділив корисним рослинам, в тому числі і лікарським. Лепехін І.І. брав участь у складанні першої російської фармакопеї, до якої були включені чимало лікарських рослин народної медицини, виявлених під час експедиції. Перша “Фармакопея” була видана у 1778р. латинською мовою. Туди ввійшло понад 300 лікарських рослин.