Валеріана лікарська – багаторічна трав’яниста рослина.

Поширення: природний ареал: Росія – лісова і лісостепова зона Європейської частини, Сибір і Далекий Схід; Україна – вся територія. Росте в заболочених низинах, на луках, по берегах річок і боліт, в сирих лісах, на трав’яних і торф’яних болотах, серед чагарників, на степових схилах, в разнотравних степах. Культивується як лікарська рослина.

Використовувані частини рослини: кореневища разом з коренями. Основним діючим початком коренів валеріани є ефірне масло (валериано-борнеоловий ефір), а також язовалеріанова кислота. Крім того, в рослині містяться алкалоїди (валерин хатінін, глікозид валерид, сапоніни, дубильні речовини і різні органічні кислоти.

Заготовляють коріння 2-З-річних рослин. Їх викопують у вересні-жовтні, ретельно миють і видаляють тонкі, ниткоподібні корінці, залишаючи лише кореневище і м’ясисті більш товсті коріння. Коріння підвішують, пров’ялюють протягом 2-З днів, а потім нарізають на частини і сушать при температурі не вище 40С. Зберігають у щільно закупореній тарі. Термін зберігання сировини – 3 роки. Сухі кореневища спочатку буро-жовті, потім темніють і стають брудно-сіро-бурого кольору; запах сильно ароматний, смак спочатку солодкуватий, потім гіркуватий, гостро-пряний.

Валеріана лікарська у народній медицині

Призначають при неврозах і безсонні як регулюючий нервові процеси засіб. Валеріана має гіпотензивну та спазмолітичну дію, застосовується при гіпертонії, кардіоневрозах, стенокардії. Валеріана розслабляє спазм гладкої мускулатури, тому її з успіхом застосовують при спастичних колітах, неврозах шлунка і кишечника. Корінь валеріани має деяким послаблюючу дію, однак незважаючи на це валеріана може бути рекомендована людям, що страждають хронічними проносами, в тому випадку, якщо проноси – прояв неврозу кишечника. Препарати валеріани застосовуються при підвищеній збудливості, викликаній гіперфункцією щитовидної залози, при хореї, епілепсії, клімактеричних скаргах і мігрені. Валеріана лікарська покращує апетит і надає загальнозміцнюючу дію, а також підсилює жовчовиділення і секреторну функцію шлунка і підшлункової залози. Валеріана діє як глистогінний засіб.

Рецепти з валеріаною лікарською:

- 1 столову ложку коренів висипати в термос, залити 1 склянкою окропу. Наступного дня приймати. Дозування індивідуальне. Приймають по одній столовій ложці настою 3-4 рази на день або, при підвищеній збудливості, випивають весь настій за 3 рази по 1/3 склянки.

- можна приймати порошок з кореня валеріани в дозі 1-2 г 3-4 рази на день на голодний шлунок.

- в аптеках продаються готові препарати з валеріани. Настоянка валеріани – дорослим по 20-З0 крапель на прийом 2-3 рази на день; дітям на прийом – стільки крапель, скільки років дитині.

- приготування холодного настою: 1 ст. л. подрібненого кореня заливають склянкою холодної кип’яченої води, настоюють 8 год і проціджують.

- приготування чаю: 2 ч. л. подрібненого кореня залити 0,5 л киплячої води і 10 хв настоювати в закритому посуді. Ефект застосування такого настою буде сильніше, якщо вживати його свіжозавареним.

- приготування настоянки: Сухі кореневища і коріння валеріани заливають 70% ним спиртом або горілкою, настоюють тиждень і проціджують. Приймають по 15-20 крапель 3-4 рази на день. Настій зберігають у темному місці.

Протипоказання:

Лікувальна дія валеріани суто індивідуальна. У частини хворих при систематичному застосуванні кореня валеріани настає значне стійке поліпшення самопочуття і, навпаки, є хворі, взагалі не переносять валеріану. При хронічному ентероколіті валеріана може викликати загострення. Понад півтора-двох місяців без перерви валеріану приймати не слід, так як можуть з’явитися відчуття дискомфорту, головні болі, занепокоєння, порушення з боку шлунково-кишкового тракту.